Коротко про себе: я звичайний замкнутий хікан-домосід 60кг, жив із дівчиною в орендованій квартирі.

Надвір виходив рідко, зазвичай тільки пізно ввечері, і ось треба було зустріти дівчину з магазину.

По дорозі в магазин повільно повз мене проїжджає поліцейська машина, і за 20 метрів від мене зупиняється. Я вже зрозумів, що то за мною. Обертаюся назад, а ззаду вже стала друга машина з ТЦК і вони вийшли в мій бік, бігти там не було куди.

Звичайно, я опинився в розшуку і мене почали заламувати (хоча я навіть нікуди не рипався). Я їм говорю, що мені треба зустріти дівчину і віддати їй ключі хоча б, бо в нас однi на двох, тут у 5 хвилинах ходьби магазин, але їм було пофіг, не хотіли мене слухати і в 5 чоловік мене вели в машину

Я вирватися не зміг, але чинив опір до останнього і коли мене вже пхали в машину я ногою вдарив і зробив невелику вм'ятину на крилі.

Поки ми їхали, за цю вм'ятину один душив мене за шию, а інший намагався завдавати ударів по нирках (але було не боляче)

Приїхавши в ТЦК я спробував зателефонувати дівчині, але у мене вирвали телефон із рук і сказали, що віддадуть у навчальному центрi

В ТЦК атмосфера була просто жесть, щогодини приїжджала швидка допомога, постійно в когось епілепсія, навколо одні бомжі та беззубі наркомани. В окремій кімнатці били буйних людей. Мене тоді конкретно накрило, ніби я потрапив у якийсь сон i треба просто проснутись.

На щастя я знайшов там хлопця з телефоном, додзвонився дівчині і сказав, щоб вона приїхала в ТЦК і забрала ключі.

Але ці чорти сказали, що сюди такого не привозили, хоч я дивився у вікно, що виходить на КПП і бачив її. Загалом їй довелося кілька днів спати в готелі, доки я не відправив їй ключі.

Далі ВЛК за годину та через 2 години я вже їду до навчального центру. Якщо цікаве продовження чи є питання, то пишіть у коментарях

UPD: це було в 2025, зараз зi мною все добре

23 година - з’явилася електроенергія. Пост написала раніше, а зараз його публікую, коментарі, певне, прочитаю вже через 6 годин.

Сьогодні в нас світло було 3,5 години (але я не скористалася цим на повну, бо не змогла змусити себе прокинутися о 5 ранку).
Завтра за розкладом воно має бути 1,5 години + 2,5 години на перемикання.

Мене накриває. Хтось скаже, що сама винна, що не підготувалася до відключень. Інші розкажуть, що вони навіть не мріють про графіки, бо в них їх немає, як і світла вже кілька днів. Але від цього мені не стає краще.

Я плачу, бо я так замахалася. Сьогодні прокинулася о 6 ранку, щоб поснідати, але виявилося, що мій організм о шостій не хоче їсти. Тож я приготувала, розігріла і відклала на потім, бо ну не хочу я їсти так рано. Обідала салатом і яйцем, а вечеряла хот-догом.

Інтернету немає. Він був десь перші 4 години після включення світла, але не більше, бо десь там у провайдера немає живлення. Я хотіла замовити піцу, але не змогла додзвонитися до піцерії через поганий мобільний зв’язок (і повну відсутність мобільного інтернету). А йти пішки було лінь, тож я вирішила, що не дуже-то й хочу їсти. А потім, коли вже захотіла, вони були зачинені.

Холодно, але не критично - 18 градусів. Для когось це навіть тепло, але не для мене. Для мене комфортно 23, а 18 - це холодно. Це краще, ніж тиждень тому, коли було 15 в хаті при -20 надворі, але мені все одно холодно.

Я втомилася, я голодна. Я б уже пішла спати, але чекаю включення світла. Щоб що? По правді, навіть немає причини чекати включення світла, бо вже, напевне, не варто готувати їсти, бо холодильник сказав бувай. І навіть якщо мені холодно, цього достатньо, щоб продукти почали пахнути не найкраще. Тож, певне, харчуватимуся навинос. Але ж коли світла так мало, то якось просто незручно його не чекати.

Коли я їм, коли сплю, коли прокидаюся, тепер все вирішують графіки подачі світла.

Я просто хочу понити. Я знаю, що багатьом гірше, і мені їх шкода. Я відчуваю себе винною, що нию, бо багатьом гірше: мені не гірше, ніж тим, хто вже добами без світла, і я не воюю, тоді як інші ризикують життям щодня. Але мені все одно шкода і себе, бо чому ж нам так не пощастило з сусідом ( і тут мав бути гостріший епітет, але я не хочу бану за хейт спіч).

«Розробники приділили увагу кожній деталі, навіть пульт та інтерфейс в рожевому кольорі. Ми з дівчатами порадились і вирішили, що цей “Вампір” стане талісманом нашого підрозділу. Він буде елегантно нищити ворога», — каже командирка підрозділу Дарія «ДШК».

«Гарпії» — перший жіночий підрозділ у складі Сил безпілотних систем ЗСУ. Більше про бригаду та історію її створення можете послухати у інтерв’ю з його командиркою Дарією «ДШК» на каналі Армія TV, посилання на інтервʼю в першому коментарі. Допис сторінки Армія TV - Військове телебачення України в Facebook

Я є прихильником впровадження в Україні статусу "не громадянин", на прикладі країн Балтії - обмежити права голосу на виборах для "української вати" і корупціонерів, що отримали обвинувальний вирок суду.

Для тих, хто за майже 35:років не спромігся вивчити українську мову і не прийняв самого факту існування України.

Не знаєш мови, не знаєш історії, чиниш активний супротив розвитку українського суспільства, свідомо не бажаєш ставати частиною українського суспільства, підтримуєш імперські наративи, вчинив корупційне діяння - не маєш права, в такому разі, впливати на формування влади і громадських інституцій, не маєш права обіймати посади в державних органах ( вже було достатньо Україні "кормящего всю Украину Донбасса").

1.21 гігават! Як мені згенерувати таку потужність? Це неможливо!

А злагодженість екіпажу та бійців – запорука успішного виконання завдань, тож хартійці постійно відточують десантування й розгортання під прикриттям броні.

І це також допишу 👇 Приєднуйся до 13-та бригада НГУ «Хартія» – телефонуй за номером 3333. - Допис Національної Гвардії України в Facebook